Попри повітряні тривоги та непрості часи, у дворі Дніпровського центру професійно-технічної освіти засяяло справжнє світло: наші випускники зібрались на довгоочікуваний випускний, організований Молодіжною Радою. Було відчуття дива — коли в найтемніші миті люди створюють найяскравіші зірки.
Свято розпочалося з Гімну України, кожна нота якого звучала в наших серцях, і хвилини мовчання за тими, хто ще недавно був із нами в ряду випускників. Ми згадали своїх загиблих товаришів — їхні обличчя миготіли на екрані, і сльози змішалися з гордістю. Потім пролунали кадри відео-ретроспективи: три роки, сповнені уроків, проєктів, перших перемог і посмішок — ніби живий калейдоскоп нашого спільного життя.
Особливими гостями цього заходу стали:
- Світлана Пархомук, начальниця відділу Дніпропетровського обласного центру молодіжної роботи, утвердження української національної та громадянської ідентичностіяка, яка нагадала, що справжнє коріння не заважає злетіти, а дає силу дивитися в майбутнє;
- Віктор Гармаш, лідер профспілки працівників космічного та загального машинобудування України, чия щира підтримка додала наснаги;
І мужнє слово — від випускника-воїна 12-ї бригади НГУ «АЗОВ», який повернувся з фронту, аби стати частиною нашого свята та показати: свобода й мир — найвищі цінності. Кульмінацією стала «Капсула часу»: ми заповнили її листами з мріями, побажаннями та символічними дрібничками, щоб відкрити через десять років — і знову відчути цей вечір. Педагоги подарували випускникам традиційний танець та щирі привітання, а гості виконали душевні вокальні номери.
Останній дзвоник пролунав у руках найактивніших випускників — і ніхто не стримував сліз радості. Ми вручили Подяки та букети батькам, які стали нашою опорою. А коли сотні паперових літачків злетіли в небо, здавалося, що кожен із нас відпустив свою тривогу й наповнив серце вірою в нові горизонти.
Цей випускний був більше, ніж церемонія: це було справжнє свято мужності, єдності й надії. І якщо ми разом — нас точно не зламати.
